ІСТОРІЯ ЗНАМ’ЯНСЬКОГО ПТУ – 12

Нагальна потреба кваліфікованих робітників залізничного транспорту в буремні двадцяті роки привела до створення на ст. Знам’янка на базі паровозо–вагоноремонтних майстерень навчального закладу, підпорядкованого системі фабричного заводського учнівства (ФЗУ). Директором цього закладу призначається, Гур’єв Петро Петрович, начальник паровозного депо ст. Знам’янка, навчальний заклад підпорядкований як цех майстерень при підприємстві

 (паровозо – вагоноремонтні майстерні ст. Знам’янка).

На залізниці була велика потреба спеціалістів таких професій:

1.  Помічник машиніста паровоза
2.  Слюсар з ремонту паровоза
3.  Слюсар з ремонту вагона
4.  Бригадир по ремонту та утриманню колії
5.  Токар
6.  Тесляр

Учні школи навчались в одноповерховій будівлі навпроти майстерень, гуртожиток знаходився за один кілометр від нього. Їдальня знаходилась суміжно з навчальним корпусом. Враховуючи, що на той час залізничний транспорт був підпорядкований збройним силам (РККА), учні ФЗУ мали форму, їжу навчання велося за державні кошти. Учнями школи були здебільшого діти виховних закладів, які проходили сувору школу трудового життя та військової дисципліни. 

У 1940 році в державі проводиться реорганізація навчальних закладів, затверджується система профтехосвіти. Учні, прийняті на навчання у вересні 1940 у ФЗУ, стають у жовтні 1940 році учнями залізничного училища. 

В училище приймається молодь до 17 років. Термін навчання становить 2 роки. 

Директором ЖУ № 1 ст. Знам’янка стає Стороженко А.Є.        У серпні 1941році у зв’язку з загрозою окупації м.Знам’янки фашистами училище відправляють у м.Харків, де не розвантажуючи майно, чекають наказу, про повернення назад. В людей була надія, що війна швидко скінчиться і вони повернуться назад. Але фронт просувався на схід. Німецькі війська підступали до Харкова.

У вересні надходить телеграма за підписом Кагановича і Сталіна з наказом евакуюватися у м.Белові, Кемеровської області (Росія). Там під училище віддають частину школи.  У роки війни училище випускає спеціалістів для залізниці і одночасно учні і майстри виготовляють зброю для фронту, ремонтують бронепоїзди.

З початком війни на фронт ідуть учні училища та колишні випускники: Галушкін В.М. – пілот-винищувач, Герой Радянського Союзу, Мазур І.Я. – машиніст паровозу у воєнні роки, після війни працював майстром виробничого навчання потім старший майстром; Чорний В.І. – машиніст паровозу у воєнні роки, після війни працював майстром виробничого навчання, та багато інших.

Пройшла війна Україною: у грудні 1943 року звільнено ст. Знам’янка. У 1942 році на місце директора Стороженка А.Є.(його перевели на роботу до міністерства) було призначено Сологуба В.А., який і займався питаннями повернення ЖУ – 1 до місця заснування.

У 1944 році училище повертається на ст. Знам’ янка. Його розміщують у приміщенні сумісно з військовою частиною навпроти відділка залізниці.

Директор звертається в місцеві, обласні, державні органи виконавчої влади по питанню виділення приміщення для училища, на підставі постанови уряду від 1940 р. "Про приміщення для закладів професійно – технічної освіти”.

Згідно з цією постановою під училище віддаються (як у Белові) частину приміщення місцевої школи (будова теперішнього навчального корпусу).

Будинок, у якому знаходилася ця школа, розпочали будувати ще до війни  для ЖУ. Поступово увесь корпус перейшов у підпорядкування училища

Корпус чотирьохповерховий, два з яких були призначені під гуртожиток, два для кабінетів і майстерень. Контингент училища на той час становив 300 учнів.

Училище мало підсобне господарство (у с.Дмитрівна), яке налічувало 10 га землі (під городню бригаду). Працювали на ній учні тільки після навчального часу. Дисципліна була військова, існувала гауптвахта на наряди і т.д. Тому навчалися учні лише чоловічої статі. Дівчат на навчання почали приймати лише у 50-ті роки.

З 1949 по 1954 рік директором училища стає Швачко Петро Павловича, з 1954 по 1965 працює на посаді заст. директора з НВр.

У1954 році директором училища призначений Москаленко С.Я.. На цій посаді він працював до виходу на пенсію у 1974 р. За цей час училище неодноразово піддавалося реорганізації, наслідками якої були підвищення контингенту учнів, зміна напрямків підготовки, побудова майстерень, приміщення гуртожитку.

Так у 1961 році ЖУ – 1 стає ТУ –2 . Технічне училище готує спеціалістів  для залізниць  обладнаних електро та тепловозною  тягою. В училищі готують ковалів, теслярів, токарів, вводяться нові спеціальності: помічник машиніста електровоза, помічник машиніста тепловоза, слюсар з ремонту електрообладнання електровоза, слюсар з ремонту тепловоза, сумісні групи: помічник машиніста електровоза та  тепловоза  на базі повної середньої освіти  з терміном навчання 1,5-2 роки.

Потреби залізниці зростають і училище  готує спеціалістів не тільки для  Одеської залізниці , а також для усіх доріг колишнього Міністерства шляхів сполучення СРСР. Наші учні працюють на Далекому Сході, Бамі, Воркуті, Казахстані, Туркменістані і т. і. Контингент на той час зростає до 900 учнів.

У зв’язку з цим в навчальному корпусі ліквідується гуртожиток . У 1968 році стають до роботи виробничі майстерні (двоповерхова будівля ), яка має 5 слюсарно-монтажних майстерень, кузню, інструментальну, капроновий цех, гальванічний цех, токарний  цех, актовий зал.

Після війни в училищі працювали та працюють на протязі 2 –4 десятків років талановиті і здібні добре освідченні  педагоги: Руденко І.Г. майстер виробничого навчання, Мазур І..Я. старший майстер в/н,  Петрунін  Н.М. майстер в/н, Чорний В.І майстер в/н, Сабодаш Л.С. майстер в/н, Тимофєєв Т.П. майстер в/н, Влощенко І.А. майстер в/н, Пономар В.Р. майстер в/н, Демарецький А.С майстер в/н, Ярба О.А майстер в/н, Жуков В.П. майстер в/н, Жуков М.С. майстер в/н, Балик І.Г. майстер в/н, викладачі спецтехнологіі: Плітко А.Г., Гузь К.К., Зіньковський І.І., Болотов А.І., Блажко П.Л., Кріпак Б.П., Тихонов Д.М., Гончаренко Я.С., Кулінченко І.Ф., Парамонов О.О..

У 1974 році на короткий термін директором училища стає Алексєєнко В.К., якого у 1975 році змінює Тихонов Д.М..

Система профтехосвіти реконструюється. В цю систему вводиться середня освіта. Заклад набуває статут СПТУ.

Групи учнів поділяються за системою підготовки: з роки навчання з набуттям повної середньої освіти та 1,5, 2 роки навчання на базі повної середньої освіти, реорганізація залізниці потребує нові професії.

Училище починає готувати телеграфістів, операторів ЕОТ, слюсарів- електриків з ремонту пасажирських вагонів, провідників пасажирських вагонів, квиткових касирів. Потреби училища в площах зростають,  у зв’язку з цим постає потреба будови гуртожитку та побутового корпусу. План розроблено, затверджено. Починає будуватися гуртожиток і у 1987 році його здано в експлуатацію. У державі йде перебудова, грошей на побутовий корпус не вистачає, не розпочавшись вона припинена.

У 1990 році колектив обирає директором училища Садієра В.Т., який його очолює і нині. Керуючись Законом "Про освіту” в училищі з 1997 року введена система навчання учнів на комерційній основі, навчання ведеться за програмою ТУ. З 1999 року введена курсова підготовка за спеціальностями: електромонтер СЦБ, стрілок воєнізованої охорони, оглядач-ремонтник вагонів, черговий стрілочного поста, складач поїздів та багато інших, що дозволило училищу підняти рівень контингенту учнів до 1000 чоловік.

За весь час існування училища педагогічний колектив старанно і добросовісно виконує свою роботу. Готувати висококваліфікованих працівників могли лише знаючі і талановиті люди. Саме це дало можливість колективу займати у свій час І, ІІ місця у соцзмаганнях СРСР.

Майстри виробничого навчання Мазур І. Я. та  Балик І. Г. нагороджені медаллю "Почесний працівник ПТО”. Звання "Відмінник ПТО” має викладач Гончаренко Я. С. Грамотою ЦК ЛКСМ України нагороджений майстер виробничого навчання Жуков А. С. За успіхи у навчанні учні училища фотографувалися під прапором ЦК ЛКСМ. В училищі на протязі багатьох років працює гурток технічної творчості. Роботи учнів та майстрів виробничого навчання неодноразово були представлені на виставках технічної творчості у містах Києві та Москві. Зусилля педагогічного колективу училища спрямовані на подальше підвищення рівня професійно-технічної освіти, індивідуалізацію процесу навчання і виховання.